Тхорі (фре́тка, фу́ро, тхір домашній, хорек – русский) є хижаками з родини куницевих. Спритна, жвава та дуже розумна тварина невеличких розмірів легко звикає до людей, любить гратися з власником, досить тиха та охайна. Здається, кращого домашнього звіра, що легко впишеться в невеличку міську квартиру, важко уявити, проте, перед тим, як завести собі таку тварину, треба чітко усвідомити, що тхір має свої особливості.
Дорослий самець важить приблизно 1.5 кілограми, а самка вдвічі менша – десь від 600 до 800 грамів. Вони мають характерний мускусний запах, який не зникає при митті тварини. Тхорі пахнуть постійно, але в разі небезпеки, чи якщо перелякається, тхір випускає з параанальних залоз специфічний секрет, що викликає сильну сльозотечу та тимчасову втрату нюху. Це – захисна реакція, найбільш виражена у скунсів, але тхір відстає від них незначно. Тому лякати таку тварину не раджу, бо в помешканні цей «аромат» зберігається більше тижня, а провітрювання та миття підлоги не дуже допомагає. Власники таких тварин швидко звикають до постійного слабкого мускусного запаху і перестають його помічати, проте гості в них чомусь не бажають затримуватись.
Живуть домашні тхорі вісім – дев’ять років, мають свої особливі хвороби та патологічні стани, тому далеко не кожен ветеринарний лікар здатен встановити діагноз і призначити правильне лікування. Харчуються виключно м’ясом, або професійним кормом, що може містити не більше 3% рослинних компонентів в своєму складі, а якщо ви будете давати їсти йому більше «веганського», то у тхора розвинуться важкі захворювання органів системи травлення, наприклад хронічний панкреатит. На додаток до м’яса (пташине, кролик, інколи нежирна телятина) потрібно додавати риб’ячий жир, жовточок перепелиного яєчка та спеціальну вітамінну пасту для тхорів. Цю пасту вони дуже люблять, чим користуються ветеринарні лікарі: поки тхір ласує цією пастою, йому можна встигнути зробити болючі ін’єкції та неприємні маніпуляції – тхір буде голосом давати взнаки, що йому це геть не до вподоби, проте від смакоти відірватися він просто не в змозі.
Щеплення проходить без «кусаних вдячностей». Доречі, використовують ті ж самі вакцини що і для собак, проте тхорі статистично частіше проявляють алергічну реакцію на будь-які препарати біологічного походження, тому досвідчені власники тхорів знають, що бажано залишатися в лікарні ще принаймні пів години, а за можливістю – годину.
Хутро у тхоря, навіть домашнього, що живе тільки при сталій температурі в помешканні, змінюється в залежності від сезону року: влітку помірно густий остьовий волос, а взимку тхір на додаток нарощує чудовий підшорсток – м’який та об’ємний. Тому «зимовий одяг» тхора виглядає чудово, таку тварину просто неможливо не погладити. Але гладити та пестити чужого тхора не варто, бо вони досить чітко усвідомлюють хто їх власник, і як тхір не в захваті від чужої людини – запросто вкусить. Їх укуси можна розрізнити на дві чіткі групи: попереджувальний укус та укус вже без будь-яких жартів. Попереджувальний – це швидкий удар іклами, необов’язково тхір при цьому проб’є вашу шкіру, він вирішив попередити вас і зробив це. Інколи такі укуси вони наносять коли емоціональне напруження від гри з власником чи одноплемінником досягає свого апогею. Вони, в першу чергу, хижаки, а вже в другу – одомашнені тварини, тому і ігри в них такі. Укус вже по-справжньому, миттєвий, на всю довжину зубів та дуже сильне їх стискання. Тхір не розтуляючи зубів починає крутитися навколо повздовжньої осі їх тіла, скручуючи захоплену зубами ділянку, спричиняючи дуже сильний біль. Розчепити тхору міцно стулені зуби дуже важко. Варто додати, що основною їжею в природі для тхорів є всі без виключення мишоподібні гризуни, зайці, птахи будь-яких розмірів. Якщо порівнювати, далеко не кожна кішка зважиться атакувати щура один на один, а ось для тхора це не супротивник, а просто їжа, він вбиває щурів без жодних вагань і швидко.
З котами та собаками в квартирі тхір веде себе досить чемно. Кота, не дивлячись на його грізний характер, він буде сприймати як шикарну пухову іграшку, яку дуже кумедно ганяти по квартирі або просто гратися з ним в мисливця і здобич. Коти зазвичай поступаються тхору в домашній ієрархії і відпочити від цієї невгамовної блискавки можуть тільки на верху штор, або на шафі, куди тхір не здатен вистрибнути чи залізти, бо тхір не так високо стрибає вгору, хоч він і здатен вилазити по стовбурам дерев, проте штори та шпальта для нього часто стають необорною перешкодою. До такої перешкоди тхір зазвичай відноситься спокійно, він точно знає, що кіт рано чи пізно злізе вниз, бо він не птах, а допоки кіт «поза зоною досяжності», тхір піде пограє з собакою.
Ставлення тхорів до собак залежить від розміру собаки, її характеру та сміливості, а також від довжини її шерсті. Якщо собака боїться тхора, доведеться їй вчитися лазити по шторах. Якщо собака не боїться, вони будуть разом гратися та навіть спати в одному ліжку. А як в такої собаки ще довга та пухнаста шерсть, тхір буде дуже полюбляти заритися в неї так, що і не вгадаєш, що він там є.
В природі тхорі, звірі, що найбільш активні в сутінки чи вночі, але вони легко змінюють звички, та пристосовуються до режиму життя власників, поспати вони люблять з комфортом і роблять це з задоволенням. Враховуючи карколомну гнучкість, сплять вони в таких позах, від спостереження за якими у вас почне боліти спина. Вони обожнюють робити нори, тому диван з точки зору тхора, непогане місце, де можна влаштувати собі затишне гніздечко. Тхір, що живе вільно у квартирі, враховуючи те, що пролізти він може будь-куди, куди пролазить його голова, здатен забратися в самі несподівані місця і неочікувані предмети інтер’єру і вирішити, що тут дуже дотепне місце, щоб спокійно поспати. Таке стає проблемою, бо тхір може влізти в механізм вашого дивану і коли ви будете його розкладати, ви можете випадково розчавити свого улюбленця. Тому таку тварину варто тримати в великий клітці, що має, як мінімум, два поверхи, всередині оздоблена товстими гнучкими пластиковими трубами, по яким тхір буде з задоволенням лазити, гамак, де він буде спати, ну, і звісно туалет на першому поверсі. Годівницю та поїлку варто ставити на першому поверсі, але між ними і туалетом має бути багато вільного місця. І все рівно, як ви не оздобити клітку для тхора, його конче потрібно на декілька годин випускати побігати по вашому помешканню, інакше тхір почне сумувати за свободою руху, почне гладшати і втратить інтерес до життя.
Під час прогулянок тхора по помешканню, потрібно пам’ятати про ще одну особливість. Вони люблять збирати якісь цікаві дрібниці і ховати їх по ретельно підготованих сховищах. Чого вони тільки туди не тягнуть: монети, банкноти, м’ясо, паспорт власника та каблучку власниці, ключі від авто, клавіші з комп’ютерної клавіатури, зарядку телефона… Причому сказати, що саме їх приваблює, важко. У кожного тхора свій власний смак. Для того, щоб не втратити свої речі надовго або назавжди, все що можна прибрати, має бути прибрано. За тим, що неможливо прибрати, потрібно стежити, і перш ніж спіймати тхора на крадіжці, варто взнати, де саме знаходиться сховище, куди він все тягне. Повністю спустошувати знайдену схованку я вам не раджу, по-перше, їх зазвичай декілька, по-друге, наступного разу тхір сховає свою здобич краще, так, що вам дуже довго доведеться шукати втрачені речі. Запам’ятайте, що саме лежить у сховищі, заберіть те, що вам ось прямо зараз необхідне, а все інше залиште там. Таким чином є непоганий шанс, що коли вам наступного разу потрібна буде річ, що лежить у відомій вам схованці, ви саме там її знайдете, бо якщо він вже потягнув до себе якусь вашу річ, це означає, що він поклав на неї своє око і буде постійно її красти. Але при цьому, якщо вона досить довго знаходиться в схованці, тхір починає втрачати до неї інтерес.
Наказувати тхора звичними методами неможна, тобто не можна їх бити, бо вони сприйматимуть це як агресію, а не покарання. На них неможна кричати – теж не зрозуміють. Як тхір вчинив щось, наказувати треба як і собаку, відразу, а не через якісь час. Рекомендують підняти тхора за складку шкіри на верхній поверхні шиї і гучно засичати на нього – шиплячий звуки їх трохи лякають, і зазвичай саме так їх мати вчила їх слухатись.
Особливості статевої охоти, про які потрібно знати заздалегідь. По-перше, в стані гону тхорі стають агресивними, можуть навіть вкусити господаря, чого в спокійний період ніколи б не зробили. По-друге, і це дуже важливо, у самок тригерна овуляція, тому тічка не закінчується без статевого акту. Все не так як в кішок чи собак, до яких ми всі звикли. Тому перед власником тхора стає питання або проводити стерилізацію, або негайно парувати нашу красуню. Третього не дано: або стерилізація (хімічна чи хірургічна), або розмноження. Це не кішка, який можна дати огидну таблетку (від якої, до речі, більше негативних побічних ефектів, ніж користі) і не собака, яка трохи помучилася, помучила звабливими запахами всіх псів в районі та заспокоїлась. Якщо ж робити стерилізацію, бажано робити хімічну, недешева і майже безболісна процедура, її треба проводити один раз на півроку. Якщо у вас не вистачає грошей на таку процедуру, ви з жахом думаєте про те, що такі гроші потрібно платити кожні півроку, то мушу вас засмутити – так, це найбезпечніший шлях, що значно зменшить ризик виникнення пухлинного переродження наднирників у вашої тварини. Як ви не згодні з цим, краще б не заводили тхора, але якщо він вже в вас є, то маю зауважити – можна зробити хірургічну стерилізацію, проте, через декілька років, з дуже високою вірогідністю ви прийдете з патологією, яка лікується або дуже складною і ризикованою операцією, або введенням того ж самого препарату, що вам пропонували для проведення хімічної кастрації. Пояснити це дуже просто, в організмі виділенням статевих гормонів займаються не тільки статеві залози (яєчники у самок, сім’яники у самців), вони виробляють більшу кількість гормонів і мають механізм зворотної регуляції їх виділення, а ще і наднирники, які за звичайних обставин виділяють меншу кількість статевих гормонів, але їх діяльність гальмується тільки самими статевими залозами і більше нічим. Якщо спрощено казати, після хірургічної стерилізації, наднирники не тільки стають єдиним виробником статевих гормонів, а ще залишаються «без гальм» цього процесу. І вони починають виробляти їх все більше і більше, допоки це не виростає в дуже серйозну проблему, ім’я якої на початковій стадії звучить як гіперфункція наднирників тхорів, а на кінцевій стадії – аденома наднирників. До речі, остаточна діагностика виконується зовсім не так як при синдромі Кушинга, тому все ж таки варто звертатися до ветеринарних лікарів, що ґрунтовно знаються на особливостях фізіології та патофізіології тхорів.
Щодо інших захворювань, то і тут не без сюрпризів. Наприклад, відомо всім, що коти і собаки можуть хворіти на діабет, коли підвищений рівень глюкози в крові зумовлений або недостатньою виробництва свого інсуліну, або набуттям резистентності організму до свого власного інсуліну. А ось тхорі мають прямо протилежний стан – критично небезпечне для життя зниження рівню глюкози в крові, що викликане специфічною пухлиною підшлункової залози і ця пухлина виробляє надто багато інсуліну. Достеменно невідомо, що саме є першопричиною виникнення цієї пухлини – одні дослідники вказують на постійні порушення видоспецифічної дієти, тобто забагато вуглеводів в їжі, що зумовило розвиток хронічного панкреатиту. Другі дослідники вважають винним перенесені вірусні захворювання. Треті вказують на можливість успадкованої аномалії розвитку підшлункової залози. Щоб вони не казали, якщо ви бачите, що ваш тхір став часто і довго спати, швидко втомлюється, і одного разу виявилося, що його майже неможливо розбудити, негайно біжіть з ним до фахівця, що знається на тхорах.
Говорити про тхорів можна довго, я і так забрав надто багато часу на короткий FAQ по тхорах та їх особливостях. Підсумовуючи все, ще раз кажу, що це – чудові тваринки, не закохатися в них з першого погляду неможливо. Проте вони мають свої особливості, які є неочікуваними для більшості тих, хто раніше тримав вдома кота або собаку. Вони потребують на специфічну дієту, мають особливості поведінки та утримання, а їх хвороби мають кардинальні відмінності від тих, до яких звикла більшість ветеринарних лікарів. Тому якщо ви впевнені що хочете завести собі такого друга, пам’ятайте, це – не гламурний і модний звір, проте тварина, яка потребує на особливу увагу.
З побажанням вам та вашим чотирилапим улюбленцям міцного здоров’я, лікар ветеринарної медицини Кравченко Владислав Олегович
